Modernization, Value Change and Fertility in the Soviet Union Book

Це книга про народженого у Києві художника-модерніста, життя якого радикально змінилося у роки Першої світової війни. Невдовзі після її початку йому випало бути розвідником, віце-міністром та, зрештою, очільником цілого регіону. Для лівих та правих екстремістів він був ворогом і вони кілька разів намагались його вбити. Обидва табори вороже ставилися до його політики, що базувалася на ідеї компромісу та порозуміння, а також вірі в те, що модерні національні ідентичності можуть мирно співіснувати в одному суспільстві. Він присвятив свою кар'єру боротьбі проти радянського комунізму, а своєю довгостроковою метою вважав знищення СРСР та визволення рідного міста з-під влади Москви. Цей план був частиною ширшого руху, відомого як "прометеїзм", названого на честь міфічного титана, що подарував людству вогонь та надію.

Наш герой ' Генрик Юзевський (1892 - 1981). Поляк, що вільно говорив українською та певний час працював в уряді Симона Петлюри, у міжвоєнний період був одним з найважливіших соратників Юзефа Пілсудського, якому той довірив один з найбідніших та найпроблемніших регіонів Другої Речі Посполитої ' Волинь. Протягом десяти років (1928 - 1938) Юзевський намагався реалізовувати свій "волинський експеримент", що полягав у створенні спільних польсько-українських шкіл, дерусифікації православної церкви, культивуванні українського культурного життя та ін. Чому цю політику назвали експериментом? Щоб відповісти на це питання, важливо знати контекст. Після здобуття незалежності у 1918 році, Польща вагалася між двома головними політичними течіями. Націонал-демократи на чолі з Романом Дмовським реалізовували програму створення національної держави, у якій всі національні меншини належало асимілювати та перетворити на поляків. Тому вони часто відмовлялися вживати етнонім "українці". Традиція політичної орієнтації на Росію (перед Першою світовою війною вони бачили майбутнє Польщі у складі слов'янської федерації під проводом Росії) не зникла і в міжвоєнний період деяких націонал-демократів небезпідставно звинувачували у симпатіях до СРСР. Іншу програму мали соціалісти з табору Юзефа Пілсудського. На відміну від Дмовського, він вважав, що на противагу Москві та її імперському проєкту, Польща заради власної безпеки має підтримувати всі незалежницькі рухи колишніх підданих царя. Концепція міжмор'я та прометеїзм виводяться саме звідти. Військовий союз Петлюри та Пілсудського та спільний марш на Київ у 1920 році також був частиною цього стратегічного плану.

Після 1918 року в урядах незалежної Польщі домінували націонал-демократи. Зміни наступили у 1926 році, коли Пілсудський та його поплічники влаштували державний переворот. Саме після цієї події наш герой покинув закинутий монастир на Волині, де практикувався у живописі, та повернувся у велику політику. Снайдер доволі детально описує оточення Юзевського. Це були ліберальні та космополітичні поляки (багато з них походили з України), що бажали примирення та порозуміння з українцями з метою спільної боротьби проти комунізму. Це середовище було інклюзивним, воно включало євреїв та жінок, а спільною рисою для них був ідеалізм та віра у місію освіченої людини. Політичний наставник Юзевського ' Станіслав Стемповський ' був письменником та перекладачем з російської та французької (разом з Юзевським вони служили в українському уряді). Його син ' Єжи Стемповський ' працював для польської розвідки на Заході, а згодом став одним з найблискучіших літературних критиків. Марія Домбровська ' одна з найвідоміших польських романісток ХХ століття, відома серед іншого своїм толерантним ставленням до гомосексуалізму ' була партнеркою Станіслава Стемповського та приятелькою Єжи та Генрика. Згадані особи були частиною цілого milieu (у книзі цих людей доволі багато) і автор зовсім не приховує своєї симпатії до них.

Разом з Юзевським деякий вплив здобули й українські політичні емігранти. У 1927 році на території Польщі було відновлено армію УНР. Волинь стала плацдармом, звідки польська розвідка посилала своїх агентів на територію радянської України. Між двома країнами розгорнулася справжня мікроскопічна холодна війна з шпигунськими диверсіями та суперництвом ідеологій (один з найцікавіших епізодів у книзі). Налагодження мережі агентів на ворожій території та створення української армії мало б допомогти Варшаві у майбутньому зіткненні з СРСР, що уявлялось як поєднання військової інтервенції з українським повстанням. "Волинський експеримент" був частиною цього плану. Експеримент проявився насамперед у вигляді поступок українцям у сфері культури і був альтернативою для радянської українізації. Тадеуш Голувко, очільник прометеїзму, висловлював сподівання, що політика Юзевського на Волині стане моделлю для всіх українців у Польщі і здобуде їх лояльність до Варшави. Отже, внутрішня політика мала стати частиною зовнішньої.

Проте Волинь так і не стала взірцем для наслідування. Економічна модернізація та перерозподіл землі в умовах кризи початку 1930-х років залишила позаду занадто багато незадоволених людей. Це невдоволення використовували комуністи та націоналісти, розповсюджуючи свою агітацію та пропонуючи програму власної національної революції. Тадеуша Голувка оунівці застрелили на лікарняному ліжку (Снайдер пише, що вбивство руками націоналістів могла організувати радянська агентура). Після Голодомору та Великого Терору, коли зникла будь-яка надія на спротив всередині СРСР, волинський експеримент втратив своє міжнародне значення. Після смерті Пілсудського та поступово дрейфу Польщі вправо, Юзевський почав втрачати прихильність уряду у Варшаві і невдовзі експеримент згорнули. У 1938-1939 рр. польські націоналісти почали трактувати українську меншину виключно як загрозу для внутрішньої безпеки і своїми діями призвели до остаточного розчарування українців в польському пануванні. Після початку Другої світової війни волиняни та галичани випробували на собі альтернативні варіанти ' радянську та німецьку окупації.

Юзевський не емігрував на з Захід разом з урядом, а залишився під окупацією займатися підривною діяльністю проти нацистів, продукуючи та розповсюджуючи нелегальну літературу. Довгий час він переховувався у будинку польських масонів під Варшавою. Його репутація експерта з українського питання не зникла і наприкінці війни польський уряд у вигнанні делегував Юзевського на роль посередника у перемовинах з УПА. Він займався створенням волинського підрозділу Армії Крайової, який мав би разом з українцями боротися проти радянських військ. На його думку, німецька окупація мала б зблизити поляків та українців та сприяти порозумінню. На жаль, він помилявся.

Після війни Юзевський відмовився від можливості втекти на Захід, а продовжував свою конспіраційну діяльність, цього разу проти комуністів. Йому вдалося вести нелегальний спосіб життя, переховуватись під чужими іменами, змінюючи місця проживання, збираючи та передаючи інформацію на Захід. Оскільки до війни він був публічною особою і будь-хто легко міг впізнати колишнього волинського воєводу, це не було легким завданням. У цьому йому допомагала добре налагоджена мережа агентів, що переважно складалася з жінок. Перш ніж добратися до Юзевського, польська Служба Безпеки заарештувала майже всіх цих агенток. Його спіймали 3 березня 1953 року у селі неподалік Любліна. Той факт, що за два дні після цього помер Сталін, врятував йому життя. Після кількох років у в'язниці, він вийшов на волю та присвятив решту життя справі своєї молодості ' живопису. До кінця своїх днів він не визнавав легітимності комуністичного уряду.

Книга Снайдера належить до того типу історичних біографій, де автор намагається вписати свого героя у значно ширшу історичну перспективу та контекст. Для читача, що більш менш обізнаний з історією України та Польщі, такий підхід не завжди буде задовільним, адже деякі розділи присвячені загальному висвітленню добре знаних та вивчених питань (скажімо, сталінським чисткам чи Голодомору). Хоча інколи це має свої переваги. Наприклад, в Україні не часто говорять наскільки внутрішні процеси всередині УРСР наприкінці 1920-х, початку 1930-х були пов'язані з польським питанням (наприклад, процес Спілки Визволення України), а історію Галичини та Волині у 1930-ті часто розглядають ізольовано від подій у Радянському Союзі. Снайдер пропонує трохи іншу перспективу, тому навіть знайомі читачеві мотиви у нього звучать по-свіжому. Біографія Юзевського багато в чому нагадує іншу книгу Снайдера, присвячену Вільгельму Габсбургу ("Червоний князь"). Подібно до Юзевського, Вільгельм (він же Василь Вишиваний) не вписувався у тренди свого покоління, був ідеалістом та політичним мрійником. Обидва герої пов'язані як з історією України, так і Польщі. Звісно, такий матеріал дає дуже добрий грунт для практикування історії, що виходить поза межі національного наративу. І у Снайдера це виходить дуже добре. Зрештою, вся його кар'єра присвячена саме такому варіанту історії.